Халамендик В.Б. Нова школа та її роль в подоланні наслідків постколоніалізму // Виклики постколоніалізму: філософія, релігія, освіта: Матеріали ІІІ міжнарод. наук.-практ. конференції (м.Київ, 18-19.05.2017 р.) - К.: вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова


Постколоніалізм настав тоді, коли Україна отримала незалежність, але аж ніяк не здобула суверенітет, бо останній неможливо отримати ззовні – до нього треба дорости. Це пов'язано з проблемою Свободи, яка походить від нової свідомості людини, а не від зміни міжнародних політичних умов. А нова свідомість може формуватися тільки системою освіти. Ось уже закінчило школу покоління українців, які народилися після 1991-го, а віз і нині там, оскільки система освіти залишається найбільш консервативним наслідком самої колоніальної системи, а, відповідно, і найголовнішою причиною постколоніалізму. Звідки ж взятися новій системі освіти, яка виховує Вільну Людину? Відповідь на це питання існує вже майже сто років, хоча лише тепер, коли на державному рівні постало питання про подолання постколоніалізму, з'являється можливість не тільки звернути на нього увагу, але і першими в світі створити на його основі дійсно нову державну систему освіти, яка через 20-30 років виведе Україну з категорії країн третього світу в світові лідери.

Ключові слова: виховання до свободи, суверенітет, свобода

Реформа освіти є нагальною потребою для українського суспільства. Інші реформи будуть марними, якщо не буде цієї реформи. Хоча питання про реформу освіти на часі і багато хто прагне його вирішити, всі пропозиції в цьому напрямку вступають у протиріччя і нікуди не ведуть, оскільки не ставиться ключове питання про цілі освіти.
Якщо питання буде поставлене правильно – як виховання до свободи – тоді стає зрозумілим, що зміст такої освіти, її організаційно-методичну частину було розроблено вже 100 років тому. Виховання до свободи – це шлях, який пропонує вальдорфська педагогіка. Ставши світовим трендом, вона відкриває людству браму в майбутнє, виховуючи Людину-Творця, яка живе в смислах, а не в мотивах, вміє мріяти і мислити, зберігає традиції й одночасно спрямовує свої зусилля на продукування та впровадження інновацій.
Проблема лише в тому, що вальдорфська педагогіка з погляду педагогічної спільноти зовсім не асоціюється з такими глобальними завданнями, а розглядається як чергова інновація. І в цьому є одна прикрість, адже і сама вальдорфська педагогіка мала прорости крізь епоху колоніалізму і через це сильно відхилилась від своїх справжніх гносеологічних, філософських та методологічних джерел. Але якщо докопатися до її істинних коренів, ми знайдемо безцінний скарб, на основі якого може бути побудовано всю національну систему освіти. І та країна, яка першою це відкриє і втілить без викривлень, не лише позбавиться наслідків колоніалізму, а й гарантовано увійде в коло світових лідерів. Здобуття суверенітету – це не лише подолання залежності від імперських установок мислення, ідей, мотивацій, культурних норм та зразків, аналітичних оцінок, естетичних уподобань та етичних настанов, а й поширення нових смислів у світі.
Сучасна система виховання базується в основному на репродукції, тренуються лише здібності до відтворення матеріалу, і дитина привчається до того, щоб тільки знати правильну відповідь. Але головне – навчити її ставити правильні питання, а в подальшому – самостійно знайти на ці питання творчі відповіді, перетворюючи інформацію на знання. Навчити мисленню – це головна мета освіти, адже лише чисте мислення (позбавлене неперетравлених понять, настанов, чужих навіяних думок тощо) веде до свободи.
Вчитися мислити самостійно – означає увійти в контакт із власною думкою, пережити її безпосередньо в собі, відчути її так, як відчуваєш найтонші зміни власних душевних станів. Починаючи мислити самостійно, людина захищає себе від зовнішнього і внутрішнього примусу, стає міцнішою і впевненішою у собі. Лише мислення робить її світогляд цілісним.
Переосмислюючи світ сприйняттів навколо нас і переживаючи світ як продовження власної свідомості, людина знаходить себе всередині світу як складову душевно-духовної реальності, де у неї є своє місце для творення. У людини, яка вступає в світ у своєму незгасимому «Я», в своїй свободі, виникає бажання щось в цьому світі перетворити. Бажання і можливість спроектувати щось нове стосовно того, що вже є, здатність створити в своїй свідомості щось більше, ніж вже є у світі, на відміну від пізнавання вже готового (моральної інтуїції) є моральною фантазією. Моральна фантазія стає джерелом діяльності вільної людини і робить її морально продуктивною.
Ця доповідь має на меті привернути увагу наукової спільноти, а потім і найширших кіл активно мислячих співгромадян до того, що майбутнє нашої країни – в наших руках, незважаючи на начебто непереборні труднощі і протиріччя. Подолати постколоніальний синдром зможуть ті, хто зі своєї моральної фантазії і свободи створює нову реальність з новими смислами і новими перспективами, куди можна спрямовувати соціальну енергію.

Література
1. Дацюк Сергій. Постколоніальна Україна // Українська правда. 03 лютого 2015. Режим доступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/54d08adf24a83/
2. Штайнер Р. Истина и наука: пролог к «Философии свободы». Философия свободы: основные черты одного современного мировоззрения / Рудольф Штайнер. – Санкт-Петербург: Деметра, 2007. – 440 с.

Всього відвідувань 

246525
Today
Yesterday
This Week
Last Week
This Month
Last Month
All days
124
138
942
239416
3079
6348
246525

Your IP: 127.0.0.1
Server Time: 2017-11-17 18:50:56
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #2fc86b #fevec9 #133f10441 #100313115743